Літературний вечір для учнів 5 класів

                                                       

         Т.С. Габар, учитель української мови та                   літератури НВК «ЗНЗ І-ІІ ступенів -ДНЗ»

        с. Тополі Гайворонського району

        Кіровоградської області

Людина народжена для того, щоб залишити по собі слід вічний

(літературний вечір)

Мета: поглибити знання про життя і творчість В. О. Сухомлинського; викликати інтерес до його творів; вшанувати пам'ять великого педагога  і письменника;   формувати загальнолюдські цінності, виховувати любов і поважне ставлення до творчості письменника.

Обладнання: портрет В.О.Сухомлинського, ілюстрації , тексти оповідань , виставка книг.

                                                  Хід  заняття

1. Організація класу до уроку

Дорогі діти, давайте побажаємо один одному добра і разом полинемо  у прекрасний світ. Сьогодні у нас незвичайний літературний вечір  на тему «Людина народжується для того, щоб залишити по собі слід вічний»

           Епіграф:   Людина народжується не для того, щоб зникати безвісною,   нікому невідомою пилинкою. Людина народжується для того, щоб залишити по собі слід вічний.

                                                          В. О. Сухомлинський

Учитель. Я всміхаюсь сонечку: «Здрастуй, золотаве,

І один на одного глянемо ласкаво,

Хай  сьогодні в кожне серце нам урок додасть тепла,

А ми друзям посміхнемось, побажаємо добра!

Наш вечір  розпочався з усмішки, то нехай на ньому запанує атмосфера доброзичливості, щирості й тепла. Сьогодні ми пройдемо дорогою добра. Це та дорога, якою має йти кожна людина.

                Вступна бесіда

Учитель.

За легендою, коли народжується дитина, Бог запалює на небі зірку і посилає до дитини янгола-охоронця. Уві сні янгол цілує дитину тричі: в чоло, щоб вона зростала розумною, в личко, щоб була красивою, в груди – аби здоров’я, любов та доброту вселити в її тіло, серце та душу. Але то легенда. Нема на світі двох однакових людей. Кожна людина  ̶ індивідуальність, особистість.

Як ви розумієте слово особистість? (Відповіді дітей).

 Учитель.

Але бувають і такі випадки. Жив колись хлопчик Абихто. Прокидався будь - коли, умивався абияк, знехотя, щоб ніхто не сварив, снідав і йшов куди-небудь, гуляв аби з ким, аж доки не обридало. Повертавсь додому думаючи: «Будь що будь, будь як небудь…» Якось хлопчину запитали: «Ким ти хочеш  бути?» він неохоче відповів : «А мені все одно. Ким-небудь.» Так і виріс хлопчик  Абихто. Виріс та так ніким і не став. І прозвали його – Ніхто.

Яким був цей хлопчик? Чи хотіли б бути схожими на нього?

Чому його звали Ніхто?

Яку пораду ви дали б хлопчикові?

Учитель читає епіграф, записаний на дошці.

«Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб залишити по собі слід вічний.» Ці слова належать тому, хто все життя  віддавав дітям.

Уявіть собі…Подвір’я  школи. Стоїть учитель з учнями.

Ходімо, діти, до школи, - сказав загадковим голосом учитель… і попрямував у сад. – Так наша школа  буде тут, під голубим небом, на зеленій травичці, під гіллястою грушею.

Незвичайна школа, незвичайний вчитель.

Хто ж учитель цієї незвичайної школи? – запитаєте ви. (Учитель показує портрет).  А ім’я  його Василь Олександрович Сухомлинський. Сьогодні ми поглибимо знання про життя і творчість цієї чудової людини, вшануємо пам'ять про цю людину.

Сторінками біографії Василя Сухомлинського.

А тепер давайте поринемо у спогади.

1-й учень

Народився Василь Олександрович Сухомлинський у 1918 році недалеко від Павлиша в сім'ї селянина. У сім'ї було четверо дітей, і всі стали вчителями. Він прийшов до школи педагогом у 17 років (с. Василівка Кіровоградської області), заочно закінчив Полтавський педагогічний інститут (філологічний факультет), у школі працював вожатим, учителем молодших класів, викладав українську мову і літературу, працював завучем у районній середній школі (с. Онуфріївка). Це були щасливі роки, бо вже тоді, у молодому віці в нього з'являється інтерес до науково-педагогічної роботи.

2-й учень

Потім війна, фронт, важке поранення зимою 1942 р. на засніженому полі біля с. Клепініно під Ржевом, довгі роки лікування в госпіталях Удмуртії, кілька складних операцій, але дістати весь смертоносний метал з грудей так і не вдалося. Демобілізувавшись з армії, В. О. Сухомлинський стає директором школи в невеличкому містечку в Удмуртії, а в 26 років — завідувачем райвно в Україні, у своєму Онуфріївському районі, куди він повернувся, коли Україну звільнили від німців. Це були важкі роки, майже на голому місці потрібно було організовувати народну освіту в районі, не вистачало вчителів, нелегко давались поїздки по району — відкривались важкі рани, він часто і тяжко хворів. Важко було і дружині Ганні Іванівні з двома дітьми — Сергієм і Ольгою. Тому він просить, щоб його відпустили з райвно за станом здоров'я і призначили директором нехай навіть у найвідсталішу школу.

3-й учень

У 29 років він прийняв Павлиську школу, у якій пропрацював 23 роки. У школі не було ніякого обладнання, навчання проводилося в три зміни, на всю школу була всього одна керосинова лампа. До В. О. Сухомлинського за три роки тут змінилося чотири директори. Йому все давалося важко. Пройшли роки, перш ніж він зібрав 10 тисяч книг у своїй бібліотеці. У нього було багато друзів, але були й противники. Поступово склався колектив молодих, як і сам директор, учителів-однодумців. Педагоги і учні будували нові шкільні приміщення, майстерні, закладали теплиці. Рік за роком кращала шкільна ділянка, перетворювалася, як і мріяв Василь Олександрович, у квітучий сад. Робочий день В. О. Сухомлинського починався рано. О четвертій ранку він входив до свого кабінету, запалював настільну лампу, розкладав маленькі блокноти з замітками, спостереженнями, відкриттями — результат спілкування з учнями та педагогами. Думки, які народжувались у вранішні творчі години, потім утілилися в 36 книг і понад 600 статей. О 8-ій годині директор виходив зі свого кабінету в шкільний вестибюль і зустрічав своїх учнів і вчителів, які йшли до школи. Щоденно відвідував 2—3 уроки, керував господарством школи, завжди намагався більше побачити, дізнатися. Його завжди бачили з книгою.

    4-й учень

У Павлиській школі намагалися оцінити не знання, а успіх, перемогу, подолання труднощів у навчанні. Успіх — перша причина радощів у навчанні. У перших класах учням не ставили двійок, а домагалися, щоб вони працею пересилили невдачу і добре виконали завдання, тоді й виставлялася оцінка. Сухомлинський говорив: "Не ловіть дітей на незнанні, оцінка — не покарання, оцінка — радість". Учителів у своїй школі він виростив сам, жив у кожному з них, кожного робив однодумцем — це були справжні педагоги.

5-й учень

В. О. Сухомлинський був відомим у Радянському Союзі педагогом, мав два ордени Леніна, був Героєм Соціалістичної Праці, член-кореспондентом Академії педагогічних наук, Заслуженим учителем, знаменитим директором, Лауреатом Державної премії в галузі науки. Коли через тридцять років педагогічної діяльності його запитали, що було найголовнішим у його житті, він без роздумів відповів: "Любов до дітей".

 6-й учень

В. О. Сухомлинський помер у 1970 р., 2 вересня, того дня, коли діти, яких він готував до школи, пішли на свої перші уроки. Павлиська школа стала знаменитою на весь світ. Сьогодні про неї можна прочитати німецькою мовою і японською, і угорською, і румунською, і англійською. Сьогодні бути директором Павлиської середньої школи — велика честь. І багато хто думає, що це якась особлива, прекрасна, дивна школа. А насправді вона маленька, двоповерхова, стара, цегляна — її збудували ще на початку XX століття. Школа стара, але вчать у ній по-новому.

           Учитель.

Ось так і жив педагог, письменник, мудра і творча людина. У нього була надзвичайна любов до дітей. Він умів говорити з ними і слухати їх. Писав твори для дітей, навчав казкою, грою, спілкуванням з природою, дотиком до дерева, до росинки, до сонячного промінчика до прекрасного….

         Але якби він не написав жодного літературного твору, а тільки мудрі свої педагогічні праці, все одно залишився б відомим письменником.

А він, на наше щастя, був і великим педагогом, і великим письменником.

Робота над притчею В.О.Сухомлинського «Який слід повинна залишати  людина  на землі»

Бесіда.

-Діти, для чого живе людина?   (відповіді учнів)

- Який слід повинна залишити на землі? (відповіді учнів).

  Перш ніж ви почнете  міркувати над цим питанням, я прочитаю вам притчу В.О.Сухомлинського «Який слід повинна залишати людина на землі»(Читання притчі). Додаток 1

Висновок.

Учитель.

Ось така історія. На вашу думку, який слід повинна залишати людина на землі?  Як треба жити? (Міркування дітей).

 Взірцем людини, яка залишила неоціненну спадщину для наступних поколінь є В.О.Сухомлинський – учитель, письменник, казкар.

  Василь Олександрович учив дітей не лише бачити красу, а й самими ставати  творцями, красивими душею, почуттями, вчинками, насамперед справжніми людьми.

  Гарна людина, справжня людина – то сонечко, яке зігріває все довкола своїм маленьким гарячим серденьком.

  Інсценізація казки В.О.Сухомлинського «Співуча пір'їнка»

Учитель.

Кожна людина унікальна, та інколи дуже важко розпізнати свої здібності й можливості, розвивати їх. Саме на такі роздуми наштовхує нас казка «Співуча пір'їнка». Подивіться, будь ласка, інсценізацію цієї казки у виконанні наших класних артистів.  Додаток 2.

Прийом «Мозковий штурм»

-       Чи в кожної людини є співуча пір'їнка?

-       Що треба для того , щоб знайти свою співучу пір'їнку? (Думки дітей.)

Висновок: людина може жити і приносити користь і без своєї «співучої пір'їнки», але не буде задоволена собою, щасливою.

-До чого автор закликає читача?

-Яка співуча пір'їнка була у автора?

«Будь уважний до себе й до інших,не загуби свою співучу пір'їнку»-закликає нас  В.О.Сухомлинський.

Хвилинка творчості

 Творчість властива кожному з нас. Будь яку справу можна зробити творчо.  Пропоную проявити свою творчість і фантазію. Перед вами  уявні пір'їнки. Вони просто білі. Спробуйте створити свою особливу пір'їнку. (Діти під музичний супровід малюють).

Створення колективного панно

В.О.Сухомлинський  дуже бажав, щоб діти зростали добрими , чуйними, талановитими. То ж читайте  його твори, збагачуйте свої знання. Співайте шану педагогові-творцю.

 А зараз послухайте вірш Г.Орла  «Шана педагогу-творцю».

(Читають діти.)

                         Вересень квіти зібрав

                         Скрізь, де вони пломеніли,

                         Тихо пройшов і поклав

                          Їх на високій могилі.

                          В ній Сухомлинський лежить,

                          Учитель народний  по праву.

                          Як нам його не любить!

                          Він наша гордість і слава.

                          Учитель, герой і поет,

                          З серцем палаючим Данко,

                          Справжній поет-гуманіст
                          Щастя творив до останку.

                          Світлі ідеї його
                          Вічні, як води Дніпрові.

                          Наш видатний педагог

                          Повен добра і любові.

                          Дітям життя присвятив,

                         Все їм віддав без вагання,

                          Він їх безмежно любив,

                          Знав їх сердець поривання.

                          В  спадщину нам залишив
                          Чисті джерела науки,

                          Нас з тих джерел напоїв
                          Духом незмірно високим.

                          Він залишив назавжди
                          Слід після себе у світі,

                          Слід той не зможуть змести

                          Сиві і славні століття.

                          Шану творцю віддає

                          Юних творців покоління.

                          Як в Сухомлинського, є

                          В нього талант і горіння.

                          В школах дитинство дзвенить

                          Щастям яскравим, як спалах.

                          Вересень тихо бринить

                          Росами срібними в травах.

         Заключне слово вчителя

  Василь Олександрович Сухомлинський залишив гарний слід по собі.  Все своє життя віддавав серце дітям. І його твори в Україні видавали мало (наче боялися його мудрого й дошкульного слова) вони його стали настільною книгою для учня й учителя, розкривають перед нами красу білого світу й рідного слова, навчають людяності й мудрості, вони вічні.

 Прийміть на пам'ять про наш літературний вечір  сердечка з заповідями творчої особистості. Ростіть справжніми людьми і пам’ятайте настанови  Учителя, його поради.

 Додаток 3

                               Він сто порад нам, друзі, залишив.

                              Вони потрібні в праці і в житті,

                              Для нас, як скарб, його поради ті.

                              Ім'я  його відоме в цілім світі,

                             Він з нами завжди: в серці й на вустах.

                             Він серце до краплини віддав дітям,

                             Він був, він є, він житиме в віках.

  Дякую за творчу співпрацю.

Додаток 1

Який слід повинна залишати людина на землі?

                            (Притча)

  Старий Майстер звів кам’яний будинок. Став осторонь і милується.

  «Завтра в ньому оселяться люди», - думає з гордістю.  А в цей час біля будинку грався  Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів.

-Для чого ти псуєш мою роботу? – сказав з докором Майстер.

Хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся і побіг собі.

 Минуло багато років, Хлопчик став дорослим чоловіком. Життя його сталося так, що він часто переїздив з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до чого не прихилявся ні руками, ні душею.

    Прийшла старість. Згадав Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілося йому побувати там. Приїхав на батьківщину, зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі знизують плечима – ніхто не пам’ятає такого Чоловіка.

 -  Що ж ти залишив після себе? – питає у Чоловіка старий дід. - Є в тебе син чи дочка?

- Немає у мене ні сина ні дочки.

- Може , ти дуба посадив? 

- Ні  не посадив я дуба.

- Може ти поле випестував?

- Ні, не випестував я поля.

- Так,  мабуть, ти пісню склав?

- Так хто ж ти такий?Що ж ти робив усе життя? – здивувався дід.

  Нічого не міг відповісти старий Чоловік. Згадалась йому та  мить, коли він залишив слід на сходинці. Пішов до будинку . Стоїть той наче вчора  збудований, а на нижчій сходинці – закам'янілий  відбиток  Хлопчикової ніжки.

  « Ось і все, що залишилось після мене на землі, - з болем подумав старий Чоловік. – Але цього ж дуже мало, дуже мало… Не так треба було жити …»

Додаток 2

Дійові особи:  Автор, Сергійко, Стрепет.

Автор. Є на світі дивовижний птах – Стрепет. Він співає… Чим, як ви    думаєте, діти? Він співає крилом.

Стрепет. Є у моєму крилі особлива співуча пір'їнка. Як захочеться мені співати, то розправлю крила так, що співуча пір'їнка висувається і настроюється на спів – схожий на звучання найтоншої струни, і на пісню вітру в тонкій стеблинці очерету.

Автор. Та ось трапилося лихо. Загубив Стрепет співучу пір'їнку. Випала вона й упала на землю.

Стрепет. Я хочу співати, а співучої пір'їнки немає. Де мені її знайти?

Сергійко.  (Піднімає). Пір'їнка, яка гарна! (Підняв, побіг). Як гарно вона співає!

Стрепет.  Це моя пір'їнка співає. Вона у хлопчика. Хлопчику, віддай мою співучу пір'їнку. Я не можу жити без пісні.

Сергійко. Візьми свою співучу пір'їнку, співай, звеселяй нас.

Автор. Багато років прожив Сергій на землі. Часто він згадував Стрепета і думав. У кожної людини  є своя співуча пір'їнка. Нещасливий, той у кого її немає.

Додаток 3

Заповіді творчої особистості:

-         Будь господарем своєї долі.

-         Досягни успіху  в тому, що ти любиш.

-           Розвивай творчі здібності.

-         Роби  свій внесок  у спільну справу.

-           Будуй взаємини із людьми на довірі.

-         Культивуй у собі  сміливість.                      

-           Піклуйся про своє здоров’я .

-           Намагайся мислити позитивно.

             Список використаних джерел

1.  .Сухомлинський В.О. Роль особи вчителя в духовному житті колективу та особистості. — Т. 1. — К., 1976.

2.Сухомлинський В.О. Притчі. — К., 1977.

3.Сухомлинський В.О. Казки . — К., 1977.

4.Сухомлинський В.О. Слово про слово. — Вибр. тв. у 5-ти т., т. 5. — К.: Рад. шк., 1977.